While refreshing my slides about emotional intelligence … I came across a very interesting insight at one of the blogs about learning to FEEL YOUR OWN EMOTIONS (http://imagineyourreality.wordpress.com/2007/10/10/a-story-about-intent-impact-and-communication/):

“I realized I had never taken the time to feel my emotions in a way that recognized them. Instead I had thought about them, analyzed them, dissected them, but in the end also ignored the actual feeling. Until I felt the emotions I couldn’t really deal with them, but once I did, I began to recognize situations where I had felt compromised and because I could recognize that, I also began to recognize where I had compromised other peoples’ boundaries.

It was not easy to feel those emotions. There was shame, anger, embarrassment, depression many days…and occasionally there still is. But by acknowledging those emotions, I could be present with them and gradually forgive myself for crossing boundaries, while also firming up my own boundaries.

In fact, I found that in forgiving myself I could empower myself to recognize boundaries. Remember that no matter what has happened in the past, as long as you are willing to face it and be present with it, you can forgive yourself and move forward with a better awareness that won’t let the same mistakes be made each time.”

We talk about emotions, we learn to analyze and manage them but we hardly ever take a moment to think whether we actually FEEL and LIVE THEM THROUGH… We get carried away with trying to handle/control/manage our emotions that we hardly ever feel them.and this is truly the first step to building up our emotional competency… learning to be emotional (not just analytical) about our own feelings.

Я так розумію, що хтось там дуже добре попрацював над комунікаційною стратегією, оскільки я вперше в житті відчула себе звірем, на якого ТАК активно полюють.

Щоправда, палива у вогонь підлила компанія Шелл, на заправки якої я останнім часом заїзджала (ні, не долити бензину – хоча доводилося робити і це :- ), щоб купити колекційні гоночні машинки Феррарі.

Що лякає? В мене в голові систематично крутяться думки про те, що
(а) треба міняти банк (бо я майже безсильна у відносинах зі своїми теперишніми банками),
(б) треба міняти автомобіль і
(в) треба погратися в гонки (своєю колекцією гоночних феррарі з сином. І тут цей самий ING Bank, схоже, дуже мистецько читає та маніпулює моїми думками…

Мало того, що кожного ранку я розглядаю гонщиків з надписом IMG Bank на підлозі метро Майдан Незалежності, фотографію молодої жінки (!) з надписом «…Ви керуєте» (!) на рекламних площинах цього ж банку, потрапляю на його рекламу на ТБ (при тому, що телевізор я дивлюся трохи частіше, ніж їзжу у відпустку – тобто майже ніколи)… так ще й сьогодні на самому Майдані помічаю !!!справжні гоночні машини!!! (хоч не Феррарі, а Рено) та купу тентів для авто шоу… Я вже мовчу про те, що деякі сайти (на які я маю звичку заходити мінімум 1 раз на день) теж «пестрят» рекламою ING Bank.

Можливо, все це випадковість або манія переслідування, але, якщо розглядати це з точки зору маркетингу… мені зрозуміло одне: хтось там дуже добре від сегментував своїх клієнтів, дослідив їхні проблеми та бажання, знайшов правильні комунікаційні канали та системно склав маркетингову стратегію для входу на ринок. Може, варто запросити головного ідеолога компанії у он-лайн конференцію, щоб дізнатися як їм це вдалося? Чи кейс про них написати?

Я все вважала себе непробивною до рекламних кампаній, а тут почала мати великі сумніви: «чи така вже міцна у мене броня?»…

Нещодавно відвідала я класний концерт у філармонії після тривалої літньої перерви. Концерт був присвячений відкриттю тижнів німецької культури в Україні. Окрестр філармонії + солісти лейпцизької опери. Чому я пишу про це на блозі бізнес школи? Далі буде.

Насправді, я пішла на цей концерт тому, що диригував мій улюблений диригент Роман Кофман, на концерти якого я хожу, не зважаючи на те ЩО саме в програмі. Насправді, я не дуже зраділа оперним аріям і діалогам в програмі оскільки оперний спів завжди здавався мені якимось нудновато-академічним… Тьоті чи дяді, які виносять себе як пави на сцену і потім з кам’яним обличчям відкривають рота та насолоджуються звуками, що з нього вилітають

Солісти (американка, фін та німець) виявилися такими живими, такими енергійними. Всім своїм тілом, мімікою вони співали свої партії. Це настільки заворужило усіх слухачів, що ми ще хвилин 10 аплодували та не відпускали солістів зі сцени. Насправді, вони не зробили нічого екстраординарного – вони просто грали людей, їх почуття на своїх обличчях, в очах, в рухах… і ця енергія миттєво охопила увесь зал.
Вони співали німецькою та італійською, а ми як заворожені слідкували за історією, написаною їхніми жестами.

І в чому ж мораль? – спитаєте Ви.
- Насправді, вся наша взаємодія з іншими – це обмін енергією. Позитивною чи негативною — вирішувати нам самим.
- Аудиторії цікаві прояви емоцій. Саме емоції привертають та втримують увагу.
- Щоб мати енергію потрібно нею підживлюватися – адже емоції поглинають багато енергії.
- Кожен з нас повинен знайти свої джерела енергії. Як сказав колись Нейолов – потрібно шукати енергію навіть в її відсутності.

І ще я подумала, що ці оперні співаки в черговий раз нагадали мені про різницю між академічним і кмбс-овським викладачем: відповідь в енергії, яку ми приносимо (або повинні приносити!) в аудиторію, щоб «штовхати» слухачів та компанії до змін та нових перемог.

Енергійного та емоційного Вам нового навчального року!

П.С. З часів ребрендінгу Школи я вже почала щоранку стояти на голові – не повірите – ДОПОМАГАЄ підживлюватися енергією. Спробуйте й Ви

Проглядаючи INSEAD Quarterly, наштовхнувся на цікавий матеріал - Employee Motivation and Competitive Advantage. І задумався… Автори стверджують, що складовими успіху компанії можна вважати передові технології, авторитет компанії на ринку та професійну команду, яка прагне покращувати свої результати завдяки вірно побудованій системі мотивації.

Саме про мотивацію і хотілося б трішки подумати. Багато робіт написано з цього приводу. Кожен із авторів нової теорії вважає своїм обов’язком згадати про матеріальні та нематеріальні мотиваційні фактори; серед останніх – потреба у самореалізації, визнанні, важливості таких речей як символи, ритуали та герої в компанії. Багато пишуть про команду, вказуючи, що відчуття себе, як частини об’єднання людей зі спільними інтересами, цілями та цінностями мотивує.

Але ще жодного разу я не зіштовхувався із ідеєю, що мотивувати може не просто команда та відчуття причетності до неї, а й активність членів цієї команди! Хіба не чудово, хіба не надихає, хіба не додає енергії, коли у кімнаті поруч із тобою сидять люди, які працюють, роблять це активно, захоплено, бажають досягати поставлених цілей. Коли люди сповнені ентузіазмом та енергією і усю цю енергію «спрямовують» у цілі, яких досягають. Це дійсно надихає та мотивує! Це класно. Інколи така атмосфера може навіть створити певний дух конкуренції, коли кожен бачить, яких чудових результатів добився інший, і в голові мимоволі з’являються думки – «А чим я гірший». Тоді починається «марафон ефективності», який приносить не лише шалені результати для компанії, а й насолоду для працівників.

Класно, коли люди, з якими працюєш, є проактивними. Будь-яка компанія бере людей, щоб досягати поставлених цілей, реалізовувати стратегію. Чим швидше та ефективніше – тим краще. Якщо продовжувати цю думку, то можна сказати, що проактивність – це коли ти робиш не лише ті 13 пунктів, які прописані у посадовій інструкції, а й ті 27, які у ній не прописані; це коли ти проявляєш ініціативу; це коли ти бачиш проблему і не намагаєшся її приховати, а робиш все можливе, аби її елімінувати; це коли ти готовий прийти в неділю в офіс, а в понеділок зустріти світанок. І навіть після усього цього думатимеш не про те, скільки тобі заплатять, а про те, як ефективно добився поставлених цілей, навіть перевиконавши «план»…

«Проактивуйте»!…

Враження Іцхака Адізеса про свою участь в конференції “Організація на піку: як цього досягти та втримати”Ukraine

I lectured in Kiev to about 300 executives and MBA students.

Unfortunately, my overhead projector was placed on a very high stand, so I was forced to write with my hand raised high. Accidentally, I placed a transparency on the projector at the wrong angle, which meant that in order to read what was on the screen, the audience had to twist their necks almost ninety degrees.

About an hour and a half through my lecture, I looked up at the screen and realized what was happening. All this time, no one, including the dean of the business school, who was sitting in the first row, had pointed out to me that I had the transparency positioned the wrong way.

I repeated this “mistake”, this time on purpose , in my lecture in Moscow where I gave a master class after accepting my seventh honorary doctorate. Same results: they twisted their head but said nothing to correct me.
I realized that this was something Communism had done: People will accept anything authority does-from fear, from respect, or from what I do not know-but they will accept and bear any condition imposed on them by authority. That also explains why service is atrocious in ex-Communist countries. The market, i.e. the consumer, or in this case the audience, believe they have no rights. They are there to accept and be grateful if they get anything at all.

Now, imagine: In this cultural milieu, how worthwhile is it to teach entrepreneurship?

I asked the audience: “How can you sit quietly and suffer? Did you not pay to hear me? So why don’t you stand up for your rights?”

It seems that a cultural revolution must accompany the political revolution before true market economy can be established in these countries.

Багато компаній сьогодні говорять про свою клієнтоорієнтованість…
Нещодавно прочитав цікаву статтю Пола Грема (Paul Graham) — «How to Start a Startup?». У автора прозвучала дуже хороша думка щодо пріоритетів в компаніях – про кого треба думати в першу чергу – про споживачів, про партнерів, про інвесторів?

Хочеться процитувати автора: «…Google розуміє декілька речей, які ще досі не усвідомлюють більшість інших веб-компаній. Найбільш важливим є те, що користувачів потрібно ставити над рекламодавцями, навіть при тому, що рекламодавці платять, а користувачі – ні. Одна із моїх улюблених наліпок на бампер автомобіля – «якщо люди лідирують, лідери появляться». Перефразовуючи це для веб - «отримайте всіх користувачів, і рекламодавці появляться». Іншими словами - розробляйте продукт, щоб задовольнити спочатку користувачів, а потім думайте про те, як із цього зробити гроші. Якщо ви не поставите користувачів на перше місце, ви залишите місце для конкурентів…»

Цікава думка пролунала під час конференції в Талліні (Естонія) з приводу міжнародності різних бізнес-шкіл. Справа в тому, що зараз всі бізнес-школи прагнуть до міжнародності, залучення якомога більшого викладацького складу з інших країн світу, із залученням учасників MBA з якнайбільшої кількості країн, передача міжнародного досвіду і так далі.

Але якщо розглядати майбутнє такої тенденції, то вона приведе до того, що всі школи стануть подібні одна на одну. У всіх школах будуть викладати іноземні викладачі (з невеличким локальним складом), і цікавим фактом є те, що викладачі теж можуть бути тими ж самими. В кожній групі МВА будуть студенти зі всіх країн світу, в яку б школу ти вчитись не пішов. І нарешті, студенти почнуть обирати навчання за місцем, де їм подобається знаходитись - в горах, на сонячному курорті або в мега-полісі в центрі.

Тепер, диференціюватись буде ще складніше, адже ресурси практично одні й ті ж самі, але все буде залежати від того, хто і як ними буде керувати!

Good luck to business education!
Але потрібно не забувати навіщо міжнародність? і кому вона більше потрібна? Школам чи учасникам?

«Товариство ТОС» дуже швидко прогресує. І якщо колись ми читали в книжці «Ціль» базові матеріали – барабан, буфер, канат - то це стало невеликим островом в цьому архіпелазі, який вже зараз напрацьований. Вони дуже швидко прогресують – і це була перша річ, яка мене вразила під час конференції з ТОС в Майамі. Це проявляється в тому, що широка географія та широкий діапазон галузей, залучається до впровадження цих технологій. Цей напрям є цікавим, а особливо для українського бізнесу, де спостерігається нестабільна ситуація в багатьох галузях.

Бо, з однієї сторони, спостерігається загальна тенденція росту, що дає індульгенцію на помилки, і, навіть, не особливо яскраві рішення забезпечують приріст ринку або прибуток для кожного конкретного учасника. А, з іншої сторони, ми не бачимо досить яскравих проривів на загальнонаціональний рівень, що здатні конкурувати з міжнародними компаніями, на відкритих ринках.

Тому використовуючи технологію ТОС, kmbs може допомогти своїм клієнтам допомогти прорватись за ту «пелену», яка зараз сприймається як лінія горизонту. Лінія горизонту набагато далі. І такими правильними пріоритетами можемо дуже швидко прорвати цю плівку. Це як в фантастичних романах: люди живуть під куполом і думають, що купол – всей Всесвіт. І є інструмент, що дозволяє пробити цей купол, і зрозуміти, що Всесвіт набагато більший.

І під час подорожі до Маямі, де я проходив підготовку фасилітатора програми Елі Голдратта, у мене було відчуття, що я побачив за куполом. І в мене була велика хвиля натхнення, коли я повернувся, що світ повний можливостей, і не абстрактних мрій, а це цілком реальні шанси того, що ти можеш вести інших за цю пелену. Це важливий момент в житті кожного тренера, коли ти розумієш яку амплітуду результатів ти можеш принести і властивість в собі ці результати втілити.

Другим великим здивуванням було те, що крупні компанії, які вже давно на локальних рівнях використовували інструменти, що дозволяють проекти закінчувати раніше, виконувати виробничі замовлення досить надійно і в дуже короткі терміни, такі як Boeing в підрозділі інженерних розробок взагалі прийнято. Але на глобальному рівні це не розглядалось як технологія рівня стратегії, а сприймалось як оперативний інструмент. Виявилось, що ця практика є настільки переконуючою, що такі великі компанії як Intel та Boeing в 2007 році серйозно звернулись до нового підходу управління проектами на рівні hi-tech.

Третій важливий момент, це коли система правильна, то вона повинна працювати скрізь. Коли нам розповідати про зміни, які трапились в соціальній школі в Єрусалимі для дівчат із неблагополучних сімей. Коли з роками школа відтягувала негативний ефект для суспільства, що вони в якійсь мірі зупиняли падіння цих дівчат в люмпінг. То зараз школа готує випускників, які особливо конкурентними на момент вступу до університету. Влітку 2007 року 70% випускників вступили до університетів. Використовуючи інструменти ТОС, вони змінили відношення до учасників, при цьому не змінюючи програму, і сприймали кожного випускника як окремий проект із різними термінами, різною кількістю викладацьких годин.

Хоча нещодавно був пост з питанням про можливість виконання досліджень викладачами. Тому це в продовження. В січні ми закінчили проведення дослідження на тему „Вплив соціально-демографічних харакеристик інвестора на його ставлення до фінансового ризику”.

Ми отримали досить цікаві висновки -
 чоловіки готові інвестувати у більш ризикові проекти у порівнянні з жінками;
 з віком люди стають менш схильними до інвестицій у ризикові проекти;
 міське населення більш схильне до інвестицій у ризикові проекти у порівнянні з сільським;
 жителі західного та центрального регіону є більш схильними до ризикових інвестицій у порівнянні з жителями південного та східного регіонів.

Використовуючи базу даних про менеджерів та власників бізнесу ми показали значущий вплив лише фактора статі на ставлення українського менеджера та власника до ризикових інвестиційних проектів. Більше того, ми зауважили, що для менеджерів-чоловіків важливим фактором, що впливає на прийняття ризикових інвестиційних рішень є вік, а саме зі зростанням віку збільшуться готовність інвестора до ризиковіших інвестицій. А для жінок-менеджерів такої вікової закономірності ми не виділили.

У порівнянні з західними дослідженнями на цю тематику, ми виявили, що українські власники та менеджери мають більший рівень несприйняття ризикових інвестиційних проектів у порівнянні із західними. Подальші наші дослідження у цьому напрямку дозволять виділити динаміку змін у ставленні українських громадян до ризикових інвестиційних проектів.
І в захист проведення досліджень можу сказати лише одне – що це є безпосереднім знанням, саме українским про українські підходи в прийнятті рішень і вибудови своїх інвестиційних стратегій – що додає набагато більше цінності до будь-якої теорії. Тому досліджуймо разом!

Пам’ятаю, коли я був у класі сьомому, мріяв стати маркетологом (за тодішнім світоглядом, маркетолог займається виключно придумування рекламних телевізійних роликів. Розумне слово «маркетолог» почув від старшого брата, який тоді працював в одній київській конторі). Як і кожне дитя, я обґрунтовував свій вибір «ненудністю такої роботи».
Пізніше (значно пізніше), так і не ставши спеціалістом з маркетингу, до рук потрапила книга Іцхака Адізеса «Ідеальний Керівник». У цього гуру менеджменту проста, на перший погляд, система визначення ключових компетенцій менеджера – такі собі вітаміни:
• короткострокова ефективність – вітамін P (Producer)
• короткострокова раціональність - вітамін A (Administrator)
• довгострокова ефективність – вітамін E (Entrepreneur)
• довгострокова раціональність – вітамін I (Integration)

Важливим у всій цій теорії є те, що одному менеджеру нереально поєднати усі чотири вітаміни. Як можна бути водночас організованим Адміністратором (вітамін А) та креативним Підприємцем (вітамін Е)? І Адізес дав мені зрозуміти, чому у мене так і лишилося ранжування роботи на «хорошу креативну і паскудну нудну».

Але ні Адізес, ні інші гуру не страхують нас від того, що ми стикаємося з різними завданнями, які вимагають різних вітамінів. І, на мою думку, це буває напрочуд корисно.

Сьогодні я закінчив місячний проект, за який відповідав не тільки головою – випуск журналу innovations.journal’2008, нового річного видання kmbs. Особливість друкованих видань у тому, що настає мить істини, коли на кожному роздрукованому на принтері листочку – прототипу майбутнього журналу – потрібно поставити свій підпис «До друку». І все – жодних правок уже вносити фізично неможливо. Тому перевірка от тих роздрукованих листочків на принтері вимагає такої скрупульозності, якої навіть немає у найстрогішої шкільної вчительки з української мови.
Для людини творчого польоту (вітамін Е) робота, яка вимагає вітаміну А, межує з шизофренією та параноєю. З цими листочками я не розлучався протягом кількох днів, вони зі мною ночували в одному ліжку, вони мені снилися. Але я їх полюбив - вони мене виховували. Робота, яка вимагає від нас різних компетенцій, дозволяє по-новому пізнати себе, дає новий досвід і виховує силу волі. Тим більше, у кожному навіть найкреативнішому проекті потрібні адміністративні задатки. Невеличкі, але без них проект завалиться. Виходить, що для мене це був один з найкорисніших етапів проекту.

Але головне – не займатися такими речима постійно.